Різдво! Різдво!
Як багато в цьому слові для кожного християнина в світі!
Пришестя на землю Спасителя – Господа нашого Ісуса Христа, початок його земного життя!
Початок його земного шляху до Слави Господньої!
А крім того, для християн це велике свято, це ялинка, це різдвяна вечеря бажано за родинним столом.
Є Різдво яке проходить звичайно, як завжди, а й таке яке запам’ятовується надовго на роки, десятиліття або ще довше.
Про таке Різдво довго згадують та розповідають.
Про одне таке Різдво я Вам розповім сьогодні.
Рік 2003 місто Запоріжжя!
В Запоріжжі будується Сантуарій Бога Отця Милосердного.
Роботи йдуть високими темпами, благословив його будівництво сам Папа римський Іоанн Павло Другий.
(Пам’ятник на його честь стоїть на території Сантуарія ).
Але повторюю – рік 2003.
Зведено стіни, купол, надходить черга на встановлення вікон та дверей, далі буде оздоблення, прикрашення.
Тобто все як завжди при будівництві храмах.
Все йде по плану який складено та затверджено людьми
Парафіяни готуються до Різдвяної Літургії в капличці яка знаходиться в будівлі на території Сантуарія.
Але….
Ніхто з людей не може зрозуміти та передбачити плани Господа!!!
Отут і починається наша історія!
А починається вона в будівлі Орджонікідзевської районної адміністрації, в кабінеті заступника голови районної адміністрації Віктора Івановича Хоцького.
Района адміністрація знаходиться недалеко від Сантуарія з іншого боку Парку який на той час носив назву імені Пушкіна.
У кого Різдво свято, а у керівництва району це святкові клопоти.
Район в місті центральний, на його території знаходяться будівлі всіх обласних та міських державних та місцевих установ, а також центральна площа, обласна Адміністрація, Запорізька міська Рада, Суди , головний поштамт і т.д.
Центральна ялинка області та міста на площі Фестивальній, а окрім неї є ще й своя на майдані біля Цирку, та Театру Юного Глядача!
На той час кошти на району ялинку не виділялись, вважалось , що ялинка, це знак поваги який підприємства району виказують допомагаючи районній адміністрації.
От і сидить Віктор Іванович Хоцький та думає до кого їхати, та як розмовляти про допомогу.
Тоді підприємств на території району працювало багато, але найбільшим був ЗАлК(Запорізький Алюмінієвий Комбінат).
Було й таке, це був Флагман і велетень.
Директором на ньому був тоді Іван Михайлович Бастрига- людина вельми відома, дуже впливова на той час людина в області.
Він спілкується з міністрами, депутатами Верховної Ради, губернаторами, мерами, а тут треба знайти слова, які допоможуть зробити прохання дієвим.
І тут прийшло Боже Просвітління.
Віктор Іванович згадав, що окрім того, що Бастрига це “Червоний директор”, впливовий політик, та керівник, він ще й звичайна людина.
А люди народжуються, вчаться і живуть серед людей.
А народилась ця людина в селі Гусарка Куйбишевського району Запорізької області.
В цьому ж районі тільки в селі Благовіщення народився і сам Віктор Хоцький.
Привід для візиту й прохання про допомогу було визначено.
Деталі відносно протікання зустрічі розглядати не будемо, бо наша розповідь не про це а про наслідки цієї зустрічі.
Далі був наступний етап.
Через декілька днів Віктору Івановичу Хоцькому зателефонували і повідомили “Сосни Вам приїхали на авто, забирайте”.
Авто виявилось лафетом з лісництва, а дерев виявилось чотириста штук.
Це величезна кількість їх у гаражі райадміністрації не розмістиш.
Ось далі знову ми бачимо велич Бога. Ходив Віктор Іванович ходив, думав, дзвонив.
А потім взяв та пішов до нашого єпископа Отця Яна, а той як людина чуйна вирішив допомогти районній владі, та дозволив розмістити ці сосни в новобудові.
Але ніхто навіть не думав, що сосен стільки, що вони закриють стіни, утворять чудовий декор та мікроклімат в будівлі.
Побачивши це отець Ян прийняв блискавичне рішення , що святкувати Різдво треба в новобудові.
Правда для цього було виконано ще деякі роботи та заходи.
Підлога була встелена сіном, встановлено все необхідне для Богослужіння і Храм став навдивовижу святковим.
Мороз під час Різдва був дуже сильний, щоб якось зігрітися було розкладено багаття.
Так і пройшло це Різдво: з запахом хвої, вогнищами для зігрівання, парою з вуст священиків та парафіян.
На цьому Богослужінні був присутній представник Ватікану , який був дуже вражений та задоволений таким святкуванням.
Ось таким надзвичайно нестандартним було святкування Різдва в Запоріжжі в 2003 році.
Пам’ять про нього живе, передається від людини до людини.
З задоволенню посмішкою згадує це Різдво наш єпископ.
І стає воно легендою.
Пройшло багато часу, вже деяких з тих людей хто був на цьому святі не має, але ця цікава та славна історія живе в світлинах та пам’яті людській і стала частиною літопису нашої запорізької парафії!
Живемо далі шановні друзі!
Автор – Віталій Лисак.